П’ятий президент України Петро Порошенко святкує ювілей — йому стукнуло 55! Гарна цифра…
Одні кажуть — йому ще тільки 55, інші — вже 55. І одні, і другі праві… «Вже» — значить багато що зроблено. Ще багато чого попереду, багато чого ще треба зробити.
Про це у блозі пише головний редактор газети “Високий Замок” Наталія Балюк.
У Петра Порошенка безліч опонентів і критиків. Українці чомусь саме у Порошенкові хотіли бачити ідеального президента в ідеальній країні. Після Революції Гідності і всенародного піднесення очікування до нього були завищені. Тільки люди забувають, що у нас і країна не ідеальна, і народ не ідеальний. Та й президентів, як і людей, ідеальних не буває. Крім того, українці тверезо не оцінювали, в якому стані він отримав країну після Януковича. Зокрема, економіку та армію… Всі тоді сподівались на якесь диво. Тому згодом і за Зеленського проголосували. Далі на диво очікували…
Можна, звичайно, дорікати Порошенкові його політичним минулим, згадувати партії, в яких колись був… Я й сама була до нього вкрай критичною, особливо на початках його президенства, коли, м’яко кажучи, дивувала кадрова політика… Хоча на фоні теперішньої влади, і кадрова політика Порошенка, й інші помилки та скандали його часів, виглядають не такими зашкварними.
Але оцінювати президента треба насамперед за коефіцієнтом корисної дії, за тим, що зробив для держави за час своєї каденції. А зробив Порошенко, погодьтесь, чимало, особливо за останні роки свого президенства. Значно більше, ніж усі попередні керівники країни разом узяті. Та найважливіше, що здійснив незворотні кроки! Зараз бачимо, як би наступники не намагались знівелювати це, у них мало що виходить.
При цьому Порошенко спалив усі свої попередні мости, бо вирішив (і це, думаю, було найважче рішення!), що не треба подобатися всім. Що не треба загравати з виборцем, а робити визначальні речі для держави. Це і розбудова армії, і Томос, і мова, і декомунізація, і безвіз, і стратегічний курс на Євросоюз та НАТО, закріплений у Конституції. А головне, він припинив будь-які загравання з Росією, перший серед усіх президентів незалежної України зрозумів, що намагання домовитись зі східним сусідом, умиротворити Путіна, — безперспективно і згубно для країни. Саме за це його так люто ненавидить Путін. Тому він і не приховував, що Росії вигідний будь-хто на посаді президента України, тільки не Порошенко. Був би народ трохи мудріший, тільки це мало би бути для нього дороговказом на минулих президентських виборах. Але народ не оцінив зробленого і недооцінив масштабів небезпеки.
Коли говоримо про «ще 55», то тут треба подякувати Зеленському. Бо саме він, по суті, політичними переслідуваннями змусив Порошенка залишитись у активній політиці, на її передовій. Зрештою, наразі альтернативи Пороху не видно. Нові обличчя не тільки не тішать, а іноді жахають. І коли чую навіть від патріотично налаштованих українців, що Порошенко вже «всьо», то шляхи трафляють: «А хто?!» І на це питання у них немає відповіді…
